Усі, хто виборював свободу на Майдані запам’ятали Степана, як беззмінного коменданта головної фортеці Революції Гідності – Будинку профспілок. Саме там знаходився наш Штаб національного спротиву, розташовувалися госпіталь, ключові бази зберігання продуктів та теплих речей, а також – центр розміщення сотень “Самооборони”. Озброєні силовики Януковича під час кривавого штурму в ніч з 18 на 19 лютого не змогли захопити Будинок профспілок, тому підпалили нашу фортецю. Степан кинувся в палаючу будівлю, щоб, ризикуючи власним життям, урятувати поранених побратимів. 

Таким був Кубів, готовий іти в полум’я заради України, заради українців...

Буремні післяреволюційні дні: почалася війна, в країні вирує страшна криза, безлад і безвладдя. Україну стискає зашморг багатомільярдних боргів, а на казначейських рахунках залишилося лише близько ста тисяч гривень… У цих умовах я призначив Степана Головою Нацбанку. Разом з Урядом він витягнув країну зі страшної економічної прірви.

Він гідно працював Першим віцепрем’єром Кабінету міністрів України та народним депутатом багатьох скликань. Видавав за власний кошт унікальні книжки з історії України. 

З першого дня повномасштабного вторгнення Кубів залишався в Києві, роблячи все можливе й неможливе для забезпечення захисників столиці. 

Сьогодні Степан Кубів поповнив ряди Небесної сотні, але він назавжди залишиться в наших серцях! 

Царство Боже та вічна пам’ять!