Майдан. 18 лютого 12 років тому Янукович дав вказівку потопити Майдан у крові. Власне, доля Революції Гідності вирішувалася саме в ніч з 18 на 19 лютого. А вранці 20 лютого відчайдушна атака майданівців проти озброєних охоронців режиму поставила переможну крапку в трьохмісячній героїчній боротьбі. Наша мирна хода до Верховної Ради з вимогою відновити демократичну Конституцію, яка почалася вранці 18 лютого 2014 року перетворилася на криваве побоїще. Ми відступили під захист майданівських барикад. У другій половині дня за наказом Януковича силовики оголосили про проведення «антитерористичної операції». Нам передали ультиматум — залишити Майдан і Будинок профспілок до вісімнадцятої години. Що буде після вказаного в ультиматумі часу, не повідомлялося, але через неофіційні канали попередили, що знищать усіх, хто залишиться на Майдані.

За відпрацьованою схемою опричники Януковича зупинили метро та весь рух транспорту, перекрили мости через Дніпро. Нас оточили й повністю ізолювали від підтримки киян. Залишили лише один не заблокований прохід Михайлівською вулицею — до Михайлівського собору, щоб дати можливість протестувальникам покинути Майдан до завершення визначеного ультиматумом часу. Як Майдан, перебуваючи у повному оточенні, вистояв і переміг, ви можете дізнатися в моїй книзі “Революція”, фрагмент з якої читайте нижче.

… Під нашим контролем залишалася лише сама центральна київська площа та Будинок профспілок. Я обійшов усі захисні споруди, де проходила остання лінія оборони і, видершись на барикаду, що перекривала Хрещатик, у свій польовий бінокль почав спостерігати за підготовкою до штурму силовиків на Європейській площі. Попереду штурмової колони стояв бронетранспортер. За спинами беркутівців виднілися водомети, бульдозери, броньовані машини…

— Турчинов, не відсвічуй, а то «беркути» тобі із задоволенням голову відстрілять, — добродушно порекомендував молодий хлопець із Самооборони, по-діловому розкладаючи на шини заготовлені пляшки з горючою сумішшю.

— Ніч протримаємось? — запитав у самооборонівця, злазячи з барикади. — Іншого варіанта немає. Здаватися не будемо.

— Підсмажимо яйця цій дохлій пташці, — пожартував над «Беркутом» сивовусий дід у теплій козацькій шапці.

Усі, хто був поряд, засміялися. Хотів сказати їм щось підбадьорливе про перемогу, про патріотів, які їдуть на Майдан з усієї України, але… всі все розуміли без слів. Мовчки потиснули один одному руки й зайнялися кожен своєю роботою. До бою лишалися лічені хвилини.

Піднявшись на сцену, побачив, як угору Михайлівською йдуть, опустивши голови, майданівці. Одні вирішили, що Майдан вже не вистоїть, і йшли готувати оборону біля монастиря, інші просто не витримали жахливих випробувань цього страшного дня, і прийдешня пекельна ніч висмоктувала їхню віру та надію. Із політиків і депутатів цього вечора небагато прийняли для себе рішення залишитись і захищати Майдан. Провівши поглядом останніх відступаючих, я вийшов на середину сцени й узяв мікрофон.

— Друзі мої, брати та сестри! Незабаром розпочнеться штурм Майдану. Вони кинуть проти нас усі свої сили. Але щоб перемогти, ми маємо протриматися цієї ночі. Вистояти й не відступити. Я зробив паузу. Зі сцени було добре видно всю площу. На ній залишилось, з великою натяжкою, десять-п’ятнадцять тисяч захисників.

— Хочу звернутися до жінок і людей похилого віку. Ми дуже вдячні за вашу допомогу та самовіддану боротьбу, але я прошу вас покинути Майдан, поки є така можливість…

Усі продовжували мовчки стояти. Ніхто з площі в бік Михайлівської більше не пішов.

Близько восьмої вечора основні сили МВС та СБУ атакували Майдан. Щоб проломити барикади, перед рядами штурмовиків пішла важка техніка. Зі встановлених на броньованих машинах динаміків заревіло оголошення про початок антитерористичної операції з вимогою негайно залишити Майдан Незалежності. Трансляція через підсилювачі звуку цих попереджень була формальною вимогою перед застосуванням зброї. Розриви гранат, стрілянина, гуркіт та скрегіт техніки, що врізається в барикади, зразу заглушили тріскотню міліцейських динаміків.

Броньовані універсальні спецмашини «Торнадо» швидко розтрощили наші льодові фортеці на межі Майдану та Інститутської. Силовики прорвалися до скляного купола торгового центру «Глобус», але їх зупинила стіна вогню. Шини, щедро политі бензином, яскраво спалахнули, піднявши в небо стіну вогню і їдкого диму.

Щоб зробити собі прохід, нападники намагалися загасити полум’я потужними струменями з водометів, збиваючи з ніг наших хлопців, що кидали у вогнище все нові й нові покришки, пляшки й фляги з запалювальною сумішшю. Безперервно, ланцюжком, на лінію вогню передавали все, що може горіти, і полум’я зі зловісним шипінням розгорялося, випаровуючи кубометри водяної пари.

Спецпризначенці стали розстрілювати тих, хто підтримував вогняний вал. Поранені та вбиті падали прямо на підтягнуті до вогнища шини. Наші медики намагалися їх перетягувати подалі від вогню туди, де було більш безпечно. Але таких місць майже не залишилося. Язики полум’я здіймалися до трьох-п’яти метрів у височінь, чорний дим висів як стіна, перешкоджаючи вести прицільний вогонь. Тепер силовики стріляли навмання в центр Майдану, туди ж вони відстрілювали та жбурляли сотні гранат.

У барикаду, що перекривала Хрещатик і захищала Майдан з боку Європейської площі, на повному ходу врізався бойовий бронетранспортер. Самооборонівці з сотні «Правого сектора» холоднокровно й точно закидали його пляшками із запалювальною сумішшю. БТР спалахнув, як сірникова коробка. Він різко здав назад і став швидко заднім ходом від’їжджати від барикади, мало не розчавивши беркутівців, що сунули за ним. Наступ у цьому місці на якийсь час захлинувся — цього нам було достатньо, щоб підпалити напівзруйновану барикаду.

Тепер вогонь, що розгорівся навколо Майдану, став нашим головним захистом. Беркутівці та вевешники закидували нас гранатами, розстрілювали з помпових рушниць, але подолати вогняний рубіж не могли. Наші хлопці відповідали на стрілянину бруківкою та пляшками з «коктейлями Молотова», заготовленими у великій кількості перед початком штурму. Силовики спробували прорватися на стиках між барикадами, де не було суцільної стіни вогню. У цих місцях зав’язувалися криваві бої, де в хід ішло все, що було під руками, — палиці, каміння, арматура…

Нескінченна моторошна ніч, палаючий Майдан, безперервна какофонія смерті — здавалося, що час зупинився, й усе це ніколи не закінчиться, і світанок ніколи не настане…

Мою книжку “Революція” можна замовити тут: https://bit.ly/4aWRhcv

Аудіокнижку -  https://bit.ly/3OmkapQ

Тоді, 12 років тому, не маючи жодного шансу, ми перемогли, переможемо і зараз! Тому що з нами Бог, правда й Україна! Слава Україні! Героям слава!