18 лютого 2014 року стало переломним моментом Революції Гідності. Агонізуючий режим Януковича здійснив спробу знищити Майдан, втопивши його у крові. Вже зранку проти колони протестувальників, що намагалися пройти до Верховної Ради України, силовиками і залученим ними криміналітетом було масово застосовано зброю.

Майданівців вбивали в Маріїнському парку, розстрілювали, закидуючи отриманими від росіян гранатами на Грушевського та на Інститутській.

Ввечері, після нашої відмови від ультимативної вимоги “здати Майдан”, режим розпочав так звану “антитерористичну операцію”. Тоді, в ніч з 18 на 19 лютого, нас на Майдані залишалося не так багато. В повному оточенні, під обстрілом і градом “російської допомоги” - гранат, які беркутівці додатково “посилювали” цвяхами і металевими шипами, - ми тримали оборону на зруйнованих барикадах, охоплених вогнем.

Палав весь Майдан, палав Будинок профспілок, де був розташований наш головний штаб. Сили були нерівні. Але ми не відступили, не зробили жодного кроку назад і перемогли! 

Вранці вся країна побачила, що кинувши  весь наявний силовий потенціал, вони не змогли захопити Майдан, не змогли перемогти його захисників. В той день і в ту ніч загинуло двадцять вісім патріотів, декілька сот майданівців отримали тяжкі поранення.

До останнього наступу героїв Небесної сотні і перемоги Революції Гідності залишалася одна доба.

Сьогодні, як і тоді, захищаючи нашу країну від сильного і жорстокого ворога, маючи неспівставно більшу, ніж в 2014 році, силу і шестирічний військовий досвід, ми не можемо відступати.

“Ні кроку назад!” - це гасло Майдану сьогодні для нас актуальне,  як ніколи. 

Вічна пам’ять героям, які віддали свої життя, виборюючи свободу нашої України!