21 рік тому, 5 грудня 1994 року було підписано Будапештський меморандум.

У той час Україну, зовсім молоду незалежну державу, якій виповнилося три роки, переконували в тому, що ядерна зброя їй не знадобиться, адже гарантами її суверенітету, недоторканності кордонів та незалежності виступили такі надпотужні держави як США, Великобританія та Росія. 

Тоді політичне керівництво України повірило у дієвість міжнародних гарантій, але через 20 років виявилось, що гарантії були порожніми і нічого  не мали під собою, хоча і були підписані найвищими посадовими особами країн-підписантів.

У нас забрали не лише ядерну зброю, але і всі носії, які могли нести не лише ядерні боєзаряди. Були підірвані ракетні шахти, утилізоване ракетне паливо, знищені центри керування…Україна втратила стратегічні бомбардувальники та крилаті ракети, які, до речі, зараз Росія використовує в сирійській війні.

Кремлівські маріонетки, що перебували в українських владних коридорах, намагалися остаточно добити та знищити українську армію та весь блок, що відповідав за безпеку і оборону країни. 

У лютому 2014 року, через 20 років після підписання меморандуму один із підписантів підступно напав на нашу країну – розпочалась окупація Криму Збройними силами РФ, а російський парламент дозволив Путіну вводити війська на територію України. В цей час в Україні була повністю зруйнована система влади, знищена вщент економіка, небоєздатна армія, деморалізовані силові структури…

Перебуваючи в самому епіцентрі тих подій, одразу після обрання Головою Верховної Ради, виконуючи обов‘язки Президента, і керуючи деякий час ще і залишками кабміну, я звернувся до наших стратегічних партнерів по допомогу в контексті їх зобов‘язань, відповідно до Меморандуму. Але нам ввічливо відповіли, що Будапештський меморандум – це формальний документ, він не передбачає реальних механізмів реалізації наданих гарантій. Тобто… Україну роззброїли реально, а гарантії виявилися «умовними».

Нам співчували, нас підтримували політично та економічно, але стало зрозуміло, що нас ніхто не захистить і необхідно розраховувати виключно на власні сили. Навіть летальну зброю, якої нам так не вистачало, особливо на першому етапі агресії, нам і досі не постачають наші партнери, не наводячи при цьому жодних реальних аргументів.

Невиконання Будапештського меморандуму довело безглуздість роззброєння, засвідчило повну руйнацію системи колективної безпеки, перевело парадигму нового сторіччя у середньовічний формат «права сили», що створює потенційну загрозу для всіх. Зброя знову стає головним аргументом в міжнародних стосунках, доводячи старе підзабуте правило: хочеш миру для своєї країни, - ретельно готуйся до війни. Ну і ще один висновок з цих подій для України – у новому тисячолітті кожен повинен розраховувати виключно на себе. Тому значення для нашої країни Збройних Сил сьогодні важко переоцінити. Надзвичайно дорогою ціною ми усвідомили, що запорукою нашої незалежності та свободи є саме потужна армія та сучасна зброя. Відродити наш військовий та економічний потенціал – це єдиний шлях відновлення територіальної цілісності та демократичного розвитку України. І в цьому питанні ми зможемо тільки самі допомогти собі!