Десять років тому з 19 на 20 лютого 2014 року розпочалась військова агресія безжального ядерного монстра проти нашої країни. Два роки тому з півночі, сходу і півдня російські війська атакували Україну. Війна в центрі Європи набула масштабів, яких не бачив світ після Другої світової.

Війна наочно показала хто свій, а хто чужий, хто герой, а хто зрадник. Хто віддає життя, зупиняючи ворожу армаду, а хто дає хабар, щоб перечекати навалу на пляжах Монако. Хто віддає останнє, а хто гребе під себе останнє зі знесиленої країни. 

Про війну відверто може говорити тільки той, хто вгризавсь у промерзлу багнюку, що тремтить і закипає від розпеченого металу, хто втратив найрідніших і найближчих на полі бою, хто залишив все, вириваючись з окупованих міст і сіл…

Війна – це неймовірні страждання, кров і смерть. Війна стала нашим життям і нашою долею. 

Нам не потрібна бравада, заклики і гасла. Нам потрібна сучасна зброя і військова техніка, переважну частину якої ми здатні виробляти самі. Нам необхідні не пропагандистські кліше і солодкі обіцянки, а нездоланні оборонні рубежі, здатні зупинити будь-який наступ орків та надійно захистити наших воїнів. Єдність, правда та відповідальність зцементують країну, а не закручування давно вже зірваних гайок. Віра та відчуття, що ми єдина родина нададуть нам сил, щоб вистояти і перемогти.

Боже, зміцни і захисти Україну!